Із закликом до народних депутатів і депутатів обласних рад гідно відзначити  65-ту річницю перемоги над німецьким фашизмом у грудні минулого року звернулися депутати Луганської обласної ради. Однак дві третини їхнього російськомовного звернення присвячено не тим, хто воював проти коричневої чуми, а критиці «бездумної політики реабілітації і героїзації колабораціоністів з ОУН—УПА, знищення пам’ятників і монументів воїнам-визволителям Радянської армії, особливо в західних областях» і т. п. При цьому ще й мовиться про «спотворення рішень Нюрнберзького трибуналу».

Звернення депутатів Луганської обласної ради до народних депутатів України, депутатів обласних рад стосовно відзначення 65-ї річниці перемоги над фашизмом треба підтримати. Шануємо і поважаємо учасників цієї страшної бойні, яку організували й розпочали два диктатори — Гітлер і Сталін за переділ світу у своїх інтересах.

Нас, українців, одягали в уніформи різних армій і змушували воювати за чужі інтереси. Мільйони українців служили в Червоній армії, у збройних силах Польщі, Чехословаччини, Румунії, США, Канади, Франції та Німеччини. Така доля бездержавного народу. Як тепер стало відомо, на боці Гітлера і його армії служило близько двох мільйонів громадян колишнього Радянського Союзу. Коли в 1943  році  сформували чехословацький  корпус генерала Л. Свободи із 22 000 вояків, то 15 000 із них були закарпатськами українцями. Тут треба наголосити, що для нас, українців, крім дивізії «Галичина», були набагато численніші армія генерала Власова, Донський і Кубанський козачий корпуси та інші національні формування поневолених народів Радянського Союзу. історію не потрібно переписувати, а подати такою, як вона була.
Стосовно дивізії «Галичина». Українофоби навмисно замовчують очевидні речі. В другій половині 1943 року вже було відомо всім, вибачте  за слово, йолопам і дурням, що гітлерівська Німеччина та її союзники війну програють. Українські патріоти сподівалися, що Англія, Америка та Франція після перемоги у війні не пустять Сталіна в Європу і дивізія «Галичина» стане зародком нової української армії, як це було в 1918 році з українськими січовими стрільцями після розвалу Австро-Угорської імперії. Спочатку німці планували направити дивізію в Карпати в район Коломиї, але побоялися, що вона перейде на бік УПА, тому кинули її в бій під Бродами. 12-тисячна дивізія особливої ролі проти Червоної армії не відіграла. До того часу на радянсько-німецькому фронті вже були розбиті десятки німецьких дивізій.

Аналогічної думки дотримувалась після війни і УПА. Цю ідею підсилив прем’єр-міністр Англії  В. Черчілль у відомій промові у Фултоні. Багато людей в Європі, як це не парадоксально звучить, чекали нової війни проти Радянського Союзу. У той же час Степан Бандера і його прихильники були проти формування дивізії «Галичина», щоби українців не називали колаборантами.

* * *

Україна першою зазнала удару держав фашистського блоку, коли 17 березня 1939 року Угорщина, союзник Гітлера, напала на молоду незалежну Карпатську Україну, яка мала всі атрибути незалежної держави: президента Августина Волошина, збройні сили — Карпатську Січ, парламент та всі необхідні органи влади. Сталін як прихильник Гітлера був також противником Карпатської України і заявив: «Хотят к моськє присоєдініть слона». Проти Карпатської України виступила і Польща, пославши туди до 500 диверсантів, які групами 40-50 чоловік нападали з тилу на молоду державу. Поляки, як не дивно, на той час стали союзником фашистської Німеччини і хортистської Угорщини. За це вони одержали при розподілі Чехословаччини так звану Тешінську область. «Бідні» поляки тоді ще не знали, що через півроку вони будуть таким же чином розділені між Німеччиною і Радянським Союзом. Сталін боявся, що незалежна Карпатська Україна може вплинути на події на Великій Україні. Після довгих кровопролитних боїв, які набули партизанського характеру, залишки карпатських січовиків наприкінці вересня 1939 року перейшли на окуповану Радянським Союзом територію Галичини, і тут же вони були арештовані й заслані в концтабори за нелегальний перехід кордону (їх було близько 30 000 осіб).

А такі країни, як Бельгія, Голландія, Югославія, набагато сильніші відКарпатської України, здалися на милість Гітлера без бою наступного ж дня. Тож Друга світова війна почалася 17 березня 1939 року, а не, як написано в підручниках, 1 вересня 1939 року.

 * * *

УПА створена восени 1942 року, коли лінія фронту проходила під Ленінградом, Москвою, Сталінградом і головним Кавказьким хребтом. Червона армія за п’ять місяців панічного відступу опинилася на межі повного розгрому. Це був результат бездарного військового командування і втрати управління військами. У перші дні війни Сталін з переляку впав у прострацію і майже на місяць відійшов від державного керівництва. Причиною такого панічного відступу Червоної армії були репресії щодо вищого командного складу, яких просто після жорстоких і довгих катувань розстрілювали. А це було понад 20 000 офіцерів, у тому числі три маршали (Тухачевський, Блюхер і Єгоров). Таким чином, армія була знекровлена й деморалізована ще перед війною. Крім того, червоноармійці пам’ятали голодомори 1921-го і 1932—1933 років, насильницьку колективізацію та масове знищення інтелігенції в 1937—1939 рр. Тому захищати таку батьківщину в 1941 році особливого бажання не мали.

На початку війни такої масової здачі в полон не знала жодна армія світу. До кінця 1941 року в німецький полон потрапило близько двох мільйонів радянських військових. При відступі з України НКВД та їх поплічники знищили десятки тисяч українських патріотів, як правило, невинних людей. Тільки недавно стали відомі совєтські злочини в «Дем’яновому Лазі», львівській і луцькій тюрмах, Биківні Київської області  та інші масові вбивства невинних людей. За великим рахунком, репресії в Радянському Союзі ніколи не припинялись і мали постійний та системний характер.

* * *

Спочатку українці прихильно зустрічали німецьку армію,  сподіваючись, що вона принесе нам звільнення від більшовицького терору. Але через деякий час німці показали себе такими ж окупантами, як і Радянська Росія під титулом СССР.

1942 року ще ніхто не вірив у перемогу Сталіна у війні. Тому для захисту свого народу восени 1942-го створено УПА. УПА змушена була захищати народ від німецьких окупантів, не маючи жодної зовнішньої підтримки на відміну від партизанів Польщі, Югославії і Радянського Союзу. УПА спиралася тільки на велику підтримку свого народу.  В УПА служило багато представників інших народів, в тому числі росіян, євреїв та інших. Існували окремі національні підрозділи з представників поневолених народів Радянського Союзу. Багато високих командних постів займали колишні офіцери Червоної армії. УПА воювала на своїй етнічній території — від Сяну до Дону, на Кубані, Берестейщині і так званому Закерзонні (Холмщина, Лемківщина, Посяння з містами Перемишль, Холм, Криниця і багато інших). На Волині були звільнені від німців цілі райони і була відновлена українська влада, навіть працювали школи. Гітлерівська Німеччина воювала з Радянським Союзом майже чотири роки. УПА воювала 10 років, але її донедавна не визнавали воюючою стороною. Через УПА пройшло понад 500 000 людей, половина з них загинула у нерівних боях.  і після цього вояків УПА не визнають воюючою стороною!.. То з ким тоді воювали 10 років? На сьогодні їх залишилося в живих декілька тисяч чоловік. Вони не просять ні нагород, ні слави. Для них найбільша нагорода — незалежна Україна. Зате колишні кати-енкаведисти і їх посібники, які воювали проти України, нагороджені орденами і медалями, одержують високі пенсії від України, яку досі ненавидять і називають націоналістичною, але не відмовляються від пільг і пенсій.

* * *

Історію Другої світової війни треба починати для Радянського Союзу з того, коли, як уже було сказано, два союзники — диктатори Гітлер і Сталін уклали так званий пакт Ріббентропа—Молотова і почали війну як союзники, розділивши між собою окуповану Польщу. Починаючи з середини 30-х рр. Радянський  Союз  був  великим  спонсором  гітлерівської Німеччини.  Великі поставки нікелю, нафти, зерна та іншої стратегічної сировини зміцнювали режим Гітлера. До цього слід додати, що десятки тисяч німецьких офіцерів, особливо льотчиків, танкістів і інших дефіцитних фахівців були підготовлені в радянських військових училищах та академіях.  Серед них — такі відомі німецькі генерали, як Гудеріан, Герінр та ін. 1939 року після розгрому Польщі в місті Бресті проведено спільний німецько-радянський військовий парад, яким командував уже відомий вам генерал Гудеріан. Слід зазначити, що в 1933 році при виборах до рейхстагу Сталін допоміг Гітлеру стати канцлером з перевагою в кілька голосів, заборонивши німецьким комуністам іти на вибори в одному блоці з соціал-демократами. Це й забезпечило Гітлеру перемогу.

* * *

Тільки безглузда і жорстока расова політика Гітлера до поневолених народів і радянських військовополонених змусила Червону армію чинити опір і героїчно битися на фронті. Понад 11 000 військовослужбовців стали Героями Радянського Союзу, а мільйони — нагороджені орденами і медалями. І сьогодні ми таких людей глибоко шануємо і поважаємо. США та Великобританія надавали Радянському Союзу величезну військову допомогу. Все це допомогло подолати фашизм з дуже великими труднощами і втратами людськими й матеріальними.

Цифри трагічні: 125 тисяч військовослужбовців Червоної армії було розстріляно за вироком військових трибуналів і понад 27 мільйонів загинуло в боях. У середньому на одного вбитого німця припадає 10 радянських бійців. Такі жертви дуже важко назвати величезною перемогою.

Ще раз наголошуємо: ветеранів війни ми шануємо, могили їхні оберігаємо і впорядковуємо. Вони цього заслужили, ставши жертвами двох диктаторів за переділ світу. Це свято повинно мати більш поминальний характер, як це роблять інші народи — учасники Другої світової війни. Для України це справді Друга світова війна, бо вона не була суб’єктом міжнародного права, а лише складовою частиною останньої імперії XX століття  — Радянського Союзу. На жаль, Україна в цій війні зазнала найбільших втрат. Багато вчених називають цю війну німецько-радянською або німецько-російською. Адже на міжнародному рівні здебільшого фігурувало означення «Росія».

* * *

Обидві імперії коричневого і червоного фашизмів ганебно канули в Лету. Фашистська і комуністична ідеологія ленінсько-сталінського зразка — тотожна німецькому нацизмові і засуджена тепер міжнародним співтовариством. З цього приводу готується новий Нюрнберзький процес. Самостійна Україна має свої державні інтереси. У нас своя історія, і на неї треба дивитись українськими очима з точки зору нашої державності.

Бездержавна нація не має ніяких перспектив для свого існування і політичного розвитку, і на майбутнє мусимо дивитися з точки зору нашої нації, а не через шовіністично-російські стереотипи, які пропонують луганські депутати. Беззаперечним фактом є те, що Україна була під окупацією  Радянської Росії з осені 1920 року по серпень 1991-го. Не треба було нас завойовувати, то й не довелося б «звільняти» в 1944 році черговою окупацією.

У нас не може бути спільної історії ні з ким. Українці мають свою історію та своїх героїв. Тільки усвідомлення цього допоможе нам зрозуміти важку історію і боротьбу за свою незалежність.