Національно свідома українська громадськість добре знає ім’я відомого  громадського діяча, члена Української Головної Визвольної Ради, талановитого літератора і лікаря Юрія Липи, якого енкаведисти по-звірячому закатували на Львівщині 1944 року. В історію змагань за українську незалежність назавжди вкарбоване й ім’я  його батька — Івана Липи — засновника першого таємного товариства на сході України «Братство тарасівців» 1891 р., членами якого були Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Микола Вороний, Володимир Самійленко та ін., яких через це звинуватили у «попиткє отторрнуть Малороссію от Россії Вєлікой». Та мало хто знає, що дружиною Юрія Липи була наша землячка з села Рахині на Долинщині Галина Захарясевич, донька місцевого пароха і  відома українська художниця, чиї полотна зачаровували Європу й Америку, однак Україна навіть через два десятки років незалежності не має змоги ні побачити, ні оцінити їх...

Яскравий відблиск сірого барельєфа

Ще 1990 року стараннями відповідального секретаря Долинського районного Товариства охорони пам’яток і культури Лесі Малиновської (нині цю роботу в районі продовжує Ольга Федоришин) на фасаді Будинку культури села Рахині відкрили й освятили скромний барельєф Галини Захарясевич. А 20 років по тому це місце зібрало представників районного та сільського  керівництва культури, освіти, просвітян району і села, громадськість та гостей на свято вшанування пам’яті тієї жінки, яка своїм безмежним талантом, надлюдським терпінням і скромністю ніби жила за біблійною мудрістю, про яку нагадав після панахиди місцевий парох УПЦ КП о. Іван Креховецький: «Шукайте скарби не на землі, а на Небі...»

— У своїх прекрасних роботах Галина Захарясевич відображала чудовий світ образів, мрій, — сказала на святочному зібранні керівник апарату Долинської РДА Катерина Олійник. — Її твори — то дивовижна країна, в якій володарюють любов та ніжність, неможливе за мить стає дійсним, а те, чого не бачать усі, — реальним, зникає тонка грань між минулим, теперішнім і майбутнім. Художниця, поетеса, музикант, громадський діяч... Її знали у Львові й Києві, Варшаві та Відні, її творчістю захоплювалися в Канаді та США. А чистоту естетичних народних ідеалів ця обдарована жінка почерпнула в середовищі нашого рідного бойківського села Рахині, де минуло її дитинство в родині греко-католицького священика  о. Луки. Була Галина Захарясевич митцем-патріотом, але доля не дозволила їй вичерпно розкрити всі неповторні грані таланту.

Галина Захарясевич навчалася у Львівському політехнічному інституті на стипендію митрополита Андрея Шептицького, у Львівській консерваторії ім. М. Лисенка, брала уроки вокалу у великої Соломії Крушельницької, закінчила Віденську академію мистецтв і знала п’ять мов.  Тяжко й уявити собі, як ця жінка, цвіт галицької інтелігенції, у 1944 році чорною згорьованою тінню блукала задвірками села Бунева на Львівщині, розшукуючи під будівельним сміттям тіло сплюндрованого енкаведистами чоловіка — лікаря Юрія Липи. Який материнський  страх змусив Галину Захарясевич дати доньці інше по батькові (замість Юріївна — Олександрівна), щоб і на дітях не познущалися визволителі? А чому дорога її — члена Спілки художників УРСР — після прощання в одинадцятирічному віці з рідним селом ніколи більше не завернула до Рахині, де й нині ще стоїть її батьківська хата?

З усім цим тягарем мисткиня не просто жила, вона творила свої  малярські скарби, які й досі нащадки ще не спромоглися розшукати, щоб належно поцінувати. Адже, як наголосив директор Долинської дитячої художньої школи Олег Лаврів, «художник творить пензлем. А українці мають хіба що фото чи ілюстрації робіт мисткині». Навіть попри те, що 1970 року у Львові на персональній виставці Галини Захарясевич було виставлено понад 100 малярських робіт. Де вони нині? Чому не споглядає їх Україна? Чому більшість львівських музеїв на запит Долинського райвідділу культури про роботи Галини Захарясевич відповіла мовчанкою? «П’ять років тому завдяки дочці Марті світ побачив тільки перший із десяти підготовлених томів творчості Юрія Липи», — повідомив голова Долинської районної організації ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка член Національної спілки письменників України Василь Олійник. Тож творчі скарби родини Галини Захарясевич та її чоловіка Юрія Липи ще тільки чекають належного пошанування від нащадків. 

Велика справа невеличкого села

Рахинська ЗШ I-II ст. в останні п’ять років (нині її очолює Роман Осідач)  не перестає мені нагадувати дружню казкову рукавичку, бо у приміщенні, яке ледь дихає,  притулилися і Будинок культури, і пошта, і відділення зв’язку. Хто б у селі не народив добру ідею, а втілюється вона в життя спільними зусиллями саме в стінах цього будинку. Тож і до 100-річчя Галини Захарясевич (1910—1968) дбайливим старанням сільської бібліотеки  підготували виставку публікацій про знану художницю, а завдяки керівництву Долинської дитячої художньої школи — добірку  малярських робіт молодих авторів. Навіть концерт я б не назвав власне концертом, а радше мистецьким дійством. Бо завдяки вдалій його режисурі й тандему ведучих (Василь Олійник і Мирослава Ружевич, головний режисер мистецьких масових заходів райвідділу культури) передав і святочність 100-літнього ювілею Галини Захарясевич, і трагедію її долі, і вдячну пам’ять односельців. Кожне поетичне слово чи пісенне, документально-інформаційні вкраплення ведучих мали вагу і доцільність. А присутність керівників райвідділу культури — Володимира Гібчинського та освіти — Володимира Сподара додала події належної статечності. Того дня концертом пам’яті вклонилися Галині Захарясевич вчителі та учні Рахинської ЗШ, працівники сільського Будинку культури, квінтет скрипалів «Баркарола» Долинської школи естетичного виховання, чоловіча вокальна група виконавців стрілецьких пісень народного дому села Великої Тур’ї  та ін.