Вона все своє життя носила чорну одіж і тільки на свята одягала ношу народну — свідчили сучасники Наталії Кобринської з родини Озаркевичів і констатували дослідники її життєпису. Тож болехівці називали усамітнену письменницю і громадську подвижницю «чорною панею». Очевидно, не лише раннє вдівство спонукало доньку і дружину священика ховати своє серце у чернечі кольори, а й тернові дороги духовної і соціальної неволі жінки-галичанки, що пекучим вінцем обіймали українську душу авторки глибокого, зболеного і самотнього письменницького слова. Вона залишила по собі ясний життєвий слід, який творці ювілейних урочистостей — союзянки — назвали просто і глибоко: «На яснім блакиті — сонце воскресіння України»...

Прихисток історії

Ювілейне свято до 155-річчя Наталії Кобринської у Болехові, яке зорганізували івано-франківська обласна організація Союзу українок та болехівська міська за підтримки Болехівської міської ради, тривало упродовж двох днів і за змістом та представництвом однозначно переросло міський чи обласний статус: панахида на могилі письменниці, дискусія у Болехівському лісотехнічному ліцеї «Нам пора для України жить» про вплив Наталії Кобринської на формування національної свідомості українця, літературно-мистецька імпреза «Не пора, не пораѕ» про єдність поглядів Наталії Кобринської та Івана Франка і т. д. А ознайомлення зі стежками Наталії Кобринської у Болехові союзянки з Івано-Франківщини, Львівщини та Закарпаття, Хмельниччини і Кіровоградщини, з Севастополя та інших регіонів України закономірно почали з єдиного у державі музею української письменниці, що є структурним підрозділом Музею історії міста Болехова ім. Романа Скворія.

— Музей відкрили завдяки світлому імені Наталії Кобринської, — стежкою історії веде нас  Галина Якимів, донька Романа Скворія і науковий співробітник музею. — Ще далекого 1959 року народилася ідея меморіального кутка, бо наближалося 40-річчя смерті письменниці. А величезну допомогу у підготовці та збиранні матеріалів надала Ольга Дучимінська — старша подруга і автор життєпису Наталії Кобринської. Тоді Дучимінська придбала досить цінні експонати: оригінал літературного альманаху «Перший вінок» за редакцією Наталії Кобринської та Олени Пчілки, до якої увійшли 49 українських творів сімнадцяти жінок-письменниць з Великої України та Галичини, прижиттєві твори Тараса Шевченка, спогади, світлини тощо. Все безслідно зникло, коли музей 1972 року закрили. До речі, два роки до того музей набув статусу народного. Щезло все і з краєзнавчого музею, що працював з 1967 року. Боялися людської пам’яті, національної історії. А іншого способу пропагувати українське як запровадженням музейної справи Роман Скворій у ті часи не бачив. Та й змоги не було.
Серед найцінніших експонатів у музеї зберігаються спогади Ольги Дучимінської «Наталя Кобринська як феміністка», статті 1934 року, коли відбувся перший з’їзд Союзу українок, оригінал літературного альманаху 1887 року «Перший вінок» та речі домашнього вжитку письменниці — подарунок Романа Горака до 40-річчя музею, часописи доби Наталії Кобринської та інші відбитки світлого сліду творчої і громадської діяльності «чорної пані» міста Болехова.

Від Белелуї — до Відня

Прикарпатські стежки Наталії Кобринської — це не лише місто Болехів, де авторка створила свої найкращі оповідання, де минули її останні роки, куди приїжджав цвіт української письменницької інтелігенції, де громадська діячка вимріювала, як вивести жінку-галичанку за поріг хати, створювала дитячі притулки і допомагала січовому стрілецтву, де церква Святої Параскевії вимолена її серцем, а охайна і доглянута могила на місцевому кладовищі зберігає її вічний спокій. Родинні корені ведуть нас і до села Белелуї на Снятинщині, де народилася вона в родині місцевого пароха о. Івана Озаркевича та зустріла кохання до о. Теофіла Кобринського. Рід Окуневських пов’язує Кобринську з Косівщиною, її зустріч з іваном Франком — з Коломиєю, а заснування «Товарищества руських женщин» — із Станіславом і т. д. Вона залишила свій добрий слід і зустрічами з українською інтелігенцією у Відні, Львові тощо.

— Кожна нація повинна мати свої ідеали. Одним з таких для українців є Наталія Кобринська,— переконана голова Івано-Франківського обласного відділу Союзу українок Уляна Шведюк.— Від початків відродження Союзу українок ми спитали себе: хто наш дороговказ, з кого брати приклад? Велика честь Ларисі Дармохвал, яка очолює болехівську міську організацію Союзу українок і є організатором болехівських урочистостей, котра своєю працею показала сучасникам Наталію Кобринську — славну українку, що боролася за ідеали національного відродження, права жіноцтва у суспільстві. Незалежність нам не просто так впала згори. І на прикладі Наталії Кобринської виховувалися покоління українського патріотичного жіноцтва. Таку постать, переконана, треба вшановувати не лише на рівні обласному, а й на державному.