Легенди, які ходять про верховинських гуцулів, приписують їм багато корисних якостей. Мовляв, ні дощ, ні вітер, ні гірські хребти їм не перешкода, а в густих карпатських лісах вони взагалі почуваються як у себе на подвір’ї.
Однак усі стереотипи рано чи пізно ламаються. Так було і цього разу. Гарного липневого дня, коли Карпати нарешті зітхнули з полегшенням після затяжних злив і до теплого сонечка потягнулися численні красені-гриби, двоє 13-річних жителів смт Верховини вирішили присвятити свій час «тихому полюванню».
Вирушивши рано-вранці з рідних осель у бік гори Білої Кобили, де, як поговорювали, з’явилося багато грибів, вони близько 11 години телефонували своїм рідним про те, що назбирали вдосталь смачної здобичі  і вже рушають у зворотному напрямку…
Родичі хлопців забили на сполох, коли до 17 години вони так і не далися чути. Дзвінки на їх мобільні телефони результату не дали: голос оператора монотонно констатував неможливість прийняття дзвінка абонентом. Тож єдиним виходом, який вбачали батьки зниклих юнаків, було звернутись у службу порятунку. За командою чергового по тривозі було піднято особовий склад Верховинського гірського пошуково-рятувального пункту на чолі з його начальником Іваном Філіпчуком. Рятувальники тут же на спеціальному автомобілі вирушили в урочище «Присліп», звідки почали сходження на гору. На щастя, дорогою їм трапився місцевий житель, який бачив, куди прямували хлопці. За його підказкою о 18.35 рятувальники віднайшли заблукалих грибників у районі гори Погара.
Як виявилось, винуватцем пригод, що випали на долю юних верховинців, стали гроза та злива, які почалися під час спуску хлопців додому. Крім того, зі слів заступника командира Івано-Франківського гірського пошуково-рятувального загону Мирослава Яворського, ліс у районі гори Погара дуже густий. Сукупність цих чинників, а ще й погана видимість і призвели до того, що досвідчені грибники (зрештою, хлопці вже третій день поспіль ходили цим маршрутом за грибами) заблукали. Гроза також примусила їх вимкнути мобільні телефони, через що тривалий час з ними не було зв’язку.
Зі слів рятувальників, якогось шоку чи надмірного хвилювання від того, що з ними трапилось, знайдені хлопці не виказували. Напевно, дається-таки взнаки сувора гуцульська натура. Та й знайшли їх засвітла, отже, якоїсь серйозної загрози для свого життя звиклі до цієї місцевості юнаки не відчували.