Переважна більшість керівної  еліти районного, обласного і навіть загальнодержавного рівня – це люди, що «носили папери»  начальству, керованому Кремлем у радянськосоюзівські часи. З того часу  вони долають у собі комплекс гноблених та ображених. Коли ж вони самі стали владою, тобто частинкою влади, то використовують її майже винятково для того, щоби мати все те і таке, як мало їхнє начальство. Кожне вдале придбання речі, отримання матеріальних благ вони розцінюють як справедливість даровану небесами за безграничне терпіння перед своїми колишніми начальниками. Все  б нічого, однак ці люди вершать долю громади міста, села,  району, області.

     Серед причин другосортності чи не головне місце належить ментальним рисам народу, які формувались впродовж віків.

     Вивчаючи глибинно-психічні чинники, що визначають український менталітет, багато вчених наголошують на комплексі меншовартості чи другосортності, притаманному психіці кожного поневоленого народу, в тому числі й українського.

     Серед соціопсихічних чинників вчений О. Кульчицький виділяє насамперед недостатню диференціацію суспільної структури, що вирізнялася перевагою селянської верстви в ній, схильністю українців до створення малих груп типу "спільнот". Селянський побут робив людину більш залежною від природи, звідси й спрямованість психіки на надмірне самозаглиблення, смиренність, недовіра до авторитету і влади. Тобто формувався стиль так званого прихованого життя ("vita minima"). На жаль, в історії України такий тип життя домінував над іншим - "vita maxima et heroika", виразом якого був лицарсько-козацький ідеал людини, підпорядкований ідеї оборони, честі і волі. Героям відтинали буйні голови, а ті, що ховались у кущах, народжували потомство.

     Отож, наукові пояснення цього явища  доволі ґрунтовні та невтішні. Щоправда, вже два десятиліття, дякувати Всевишньому, живемо у своїй державі, і хто, як не керівна еліта, крок за кроком повинна робити все, щоб утверджувати ідеал вільної першосортної особистості.

     Ми  всі зачекалися нових позитивних змін, і щиро дивуємося, що їх довго  нема. Як це не парадоксально звучить, змін і не може бути. У наше життя, долаючи всі перешкоди, активно  входить науково-технічний прогрес, даруючи нам інтернет, мобільний телефон.  Новітні досягнення прогресу дають нагоду швидше і якісніше організовувати робочий день та активний відпочинок.

     Поведінка ж представників еліти(автор не називає прізвищ і заздалегідь просить вибачення у тих, кого це не стосується), незважаючи на дорожчі костюми та модніші авта, не змінилась зовсім: як і тоді для успішного кар’єрного росту вони вступають у партійні ряди, щоправда з часом змінюються назви керуючих чи то пак правильних партій – НДП, СДПУ(о), НУ чи ПР. Враховуючи той фактор, що згадані партії формують одні й ті ж люди, суть їхньої діяльності не змінюється. Не можна одночасно «сидіти на відкатах» і дбати про добробут співвітчизників. Хтось посміхнеться і скаже: «Ще й як можна!». На жаль, буде мати рацію, але мусимо визнати, що це шлях у нікуди…

     Серед безмежної кількості подібних прикладів  трапляються, на щастя, поодинокі винятки. Саме наявність таких винятків є  промінчиком надії на краще, на формування справжньої еліти великої нації.

     Вже дуже скоро виборці матимуть унікальну  нагоду «подякувати» тим, хто державну посаду вважає просто місцем роботи, а представницький мандат – нагородою за заслуги перед кимось. Дуже пильно придивляймось до тих, хто має намір надалі відстоювати інтереси громади (важливим буде контроль громади за ходом виборчої кампанії та процесом волевиявлення). Чи не знайде він завтра залізні аргументи, чому його позиція раптом стала такою, як позиція начальства? Хоча активна підготовка багатьох представників місцевих еліт до виборів за законом, який, м’яко кажучи, трохи недемократичний, ще раз засвідчує, що ніхто і не збирається відстоювати інтереси громади, від якої буде обраний у раду місцевого рівня.

     Що  ж робити? Шукати приємні винятки, виховувати вільних  людей вільної держави. Це, звісно, тяжкий і тривалий процес, але іншого не дано. Тоді у нас буде першосортна еліта, а, відповідно, і першосортна нація. Хотілось би дожити…

Віктор ЛИПНЕВИЙ