Голова Проводу ОУН (б), генеральний секретар Світового конгресу українців Стефан Романів дав ексклюзивне інтерв’ю газеті «Галичина», в якому розповів про себе, українську діаспору, націоналізм, зустріч з Віктором Януковичем та багато іншого.

— Пане Стефане, розкажіть трохи про себе. Як відомо, ваш батько походить із Західної України...

— Мої батьки приїхали до Aвстралії в 1949 році. Батько походить із Тернопільщини Зборівського району. Його в час війни примусово вивезли до Німеччини на працю. Там він познайомився з моєю мамою, німкенею за національністю. Я народився восени 1955 року. Батьки старалися передати мені християнські та національні цінності, любов до Бога, до України, до Aвстралії. Вони навчили, що треба не тільки жити в суспільстві, а й працювати для нього та будувати його. Я за фахом вчитель, але вже понад 20 років не вчителюю, бо займаюся іншою працею. Я очолював комісію багатокультурності парламенту штату Вікторія, а тепер — екзекутивний директор організації, яка відповідає за збереження та вивчення іноземних мов в Австралії, де проживають представники 69 різних мов. Державною мовою є англійська, і не треба наголошувати на якійсь додатковій — всі мови рівні. Не так, як в Україні, де й далі обговорюється питання державної мови. Хоча це зовсім проста справа — державна мова українська, а всі інші мови, включно з російською, мають своє місце.

Ходжу до української греко-католицької церкви, навчався в українській школі, згодом вчителював і працював 17 років директором школи, належу до  Cпілки української молоді, був головою осередку та крайової управи CУМ. Я перший заступник Cвітової управи СУМ, очолював Українську громаду Вікторії, тепер — голова Cоюзу українських організацій Aвстралії та Генеральний секретар Cвітового конгресу українців.
Маю дружину Aнастасію та двох дорослих дітей — Петра і Терезу. Я люблю австралійський футбол, вболіваю за команду, яка називається «Ессендон». А її кольори не випадково червоно-чорні!

— Ви належите до найяскравіших популяризаторів української ідеї в світі. Чому нині, коли Україна є самостійною, продовжуєте жити в Австралії?

— Дякую за високу оцінку моїх скромних зусиль (сміється). Так, я є громадянином Австралії, я там народився, але чи справді відповідає дійсності те, що я живу в Австралії? Напевно, ні. Як голова ОУН(б) я значну частину часу проводжу в Україні, регулярно відвідую інші країни. Скажімо, як приклад, який я часто наводжу, місяць має чотири неділі, кожної я ходжу до церкви, і часто буває, що протягом місяця щоразу молюся в українських церквах різних країн. Та й нині в Україну я прибув із Франції, куди прилетів з Англії, а звідси лечу до Польщі. і так постійно. Перебуваючи в Україні, останніми тижнями відвідав Чернігів, Cуми, Волинь, Львів і Тернопіль.

Звичайно, я маю обов’язки в Австралії, але вважаю, що й для України та для світового українства можу зробити більше, мати більше можливостей для цього, залишаючись громадянином Австралії. Тим більше, що балотуватись до Верховної Ради України не планую.

— Як би ви охарактеризували культурне життя української діаспори?

— Українська діаспора високозорганізована. Вона творить своє українське суспільне життя у понад 30 країнах світу. Вона ставала в авангарді тодішньої поневоленої України, наголошуючи на тих важких порушеннях людських та національних прав у час комуністично-імперської російської влади. Вона вимагала  незалежної України, завжди була і є з українським народом. В діаспорі — різні хвилі українців, але разом творять цілість.

У діаспорі своя Україна — українські церкви, школи, молодіжні, жіночі, бізнесові, студентські організації, мистецькі колективи тощо. Все  робиться для того, щоб зберігати українство та бути допоміжною силою для України. Тому бачимо дедалі більше протестів проти теперішньої влади — Україна повинна бути українською, а в  українській Україні мають знаходити місце всі, хто хоче розвивати українське суспільство та Українську державу.

— Чи є спілкування між представниками різних хвиль української еміграції? Які ваші враження від нової, так званої бізнесової хвилі?

— Нові хвилі, не тільки теперішні, а й попередні, доповнюють та збагачують існуючі громади. Нові сили, нові виклики, нові можливості. Правда, дехто має інші цілі перебування в діаспорі, нерідко ними керує лише одне прагнення — економічно укріпити себе  та свої родини в Україні.

Ми прихильники того, щоб українці, які прибувають на коротший або довший термін за кордон, включалися в суспільне життя. Не треба робити різниці між хвилями — одні приїхали в 1949 році, інші в 70-х, 90-х роках, хтось уже на початку нового століття. Ми єдині, разом працюємо, доповнюємо один одного. Важливо, щоб була відповідна політика в Україні, яка дає можливість тим, які бажають повертатися. Це потенційно великий ресурс для України. Влада повинна над цим задуматися.

— За вашими словами, основою всіх держав є націоналізм. На жаль, український націоналізм нині, як виглядає, не є аж так популярною ідеологією. Що робить ОУН(б) та її керівник зосібна для його пропагування, особливо серед молоді?

— Ідеологію і практику українського націоналізму тривалий час демонізували і шельмували. У громадян досить часто є перекручене уявлення про наші ідеї, нашу історію і нашу сучасну програму та діяльність. І, наголошую, активна робота з дискредитації нашого руху не припиняється й досі. Тож сьогодні маємо здійснити титанічну працю, щоб очистити свідомість людей від намулу неволі та ворожої пропаганди. і ми працюємо. І правильно ви наголошуєте, насамперед це стосується молоді. Конкретний приклад: за тиждень я відвідав молодіжні таборування на Чернігівщині, Сумщині, Волині, де провів зустрічі з молоддю, засобами масової інформації, громадськістю.

Ми видаємо газети, книги, відродили Українську інформаційну службу, маємо кілька сайтів. Щодо ідеології, то вийшло вже друге видання першого тому «Антології українського націоналізму», восени має вийти її другий том, у вересні проводимо політологічну конференцію «Україна перед цивілізаційними викликами ХХI століття: права перспектива». Словом, роботи багато.

А от чи популярна ідеологія українського націоналізму? Все залежить від того, як її розуміти. Якщо її розуміти правильно, тобто як ідею власновладства українців на рідній землі, як ідею суверенної держави, котра має стати інструментом захисту і забезпечення національної перспективи та всебічного розвитку українського народу, то запитання зникають. ОУН вступила у дев’яте десятиріччя своєї діяльності, діяльності в дуже непростих умовах. І головної мети досягнуто — державність є. Тепер вкрай необхідно наповнювати її українським змістом, захищати, відроджувати націю. А чи багато структур мають таку історію і такі завдання? Якщо ми і сьогодні діємо, то, може, щось не так у тезі про «непопулярність»?

— Яким має бути український націоналіст сьогодні, щоб з нього брали приклад, наслідували його?

— Український націоналіст має бути розумним, сильним і відданим, відповідальним і адекватним. Він має бути активним і безкомпромісним, освіченим і принциповим. Саме таких ми намагаємось готувати і добирати до лав організації.

— Наших читачів цікавить, які напрацювання має ОУН(б) у царині економічного націоналізму?

— Ми маємо такі напрацювання, але хіба можливо в рамках газетного інтерв’ю бодай оглядово ознайомити читачів з ними? Ми готуємо програми також для інших сфер у суспільстві. Економіка України повинна захищати український бізнес, творити можливості для України, дати тим, які живуть в Україні, краще життя, дати родинам соціальні гарантії. Це контраст до нинішньої політики в державі, де російський бізнес перебирає українську економіку.

Економічний націоналізм — це не нова концепція, але сьогодні, як ніколи, треба впроваджувати економічні реформи. Малий, середній бізнес мусять мати можливості розвитку. Таких можливостей бракує, бо кланові сили тримають все у своїх руках, корупція перевершує право, олігархи не дозволяють чесним, працьовитим людям виходити на ринок.

— А чи мають українські націоналісти напрацювання щодо виходу України з економічної кризи?

— Так. Значну увагу приділяємо економічній проблематиці, у нас створено і діє економічна рада, вийшов ряд видань, присвячених цій проблематиці. Проте маємо усвідомити, що економічний аспект є важливим, але не визначальним. Визначальними, на нашу думку, є формування суспільної позиції, національної свідомості. із сьогоднішнім рівнем громадянського суспільства і корупції нація не в змозі забезпечити економічний добробут, бо забагато «щурів», які жваво розтягують народний статок. Слід змінювати психологію і ставлення до держави. Найкращий економічний рецепт не допоможе, якщо не маємо відповідної кухні і кухаря. Перепрошую за дещо вульгарне порівняння, але пастух у корівнику доброякісної страви не приготує. І тут не допоможуть ніякі реформи. Насамперед слід навести лад і очистити наші комори від «щурів».

— Коли нарешті буде єдина ОУН, без поділу на ОУН(б) і ОУН(м)? І, зрештою, у чому полягають розбіжності між обома крилами ОУН, що заважають нині об’єднатися?

— На мою думку, питання об’єднання різних організацій, які мають у своїй назві слово «націоналізм», не є аж таким актуальним. Є ОУН бандерівська, є громадська організація ОУН, котру очолює Микола Плав`юк, є ОУН (державників), яку очолює Павло Дорожинський, зареєстровано політичну партію ОУН в Україні, є КУН... Який механізм і яка доцільність об’єднання? А нехай би навіть об’єдналися, виникне ще якась групка, скажімо, ОУН імені Коновальця, і також будуть вимагати об’єднання, і так до безкінечностіѕ «Бренд» ОУН є доволі популярним і не бракує пройдисвітів, які прагнуть його використовувати. Ми ці потуги намагаємось поборювати.

Із ОУН, популярно названою мельниківською, у нас немає конфліктів, а є найтісніша співпраця на вищому рівні. Ми єднаємось навколо спільної ідеї і в конкретній роботі. Хто прагне працювати і вміє працювати, хто сповідує наші ідеї, тому обов’язково знайдеться місце в наших лавах. Роботи багато, а женців обмаль.

— Складається враження, що ОУН(б) є організацією закритого типу і до сьогодні продовжує перебувати в підпіллі, її представники навіть тепер не розголошують свого членства. У такому разі, як рядові оунівці можуть впливати на суспільно-політичні події? Що робиться з метою модернізації структури?

— Справді, ОУН є глобальною організацією закритого типу, яка діє в різних країнах і на різних суспільних відтинках, але ми не є підпільною організацією, на останньому особливо наголошую. Ми також не є політичною партією. Ми маємо власний устрій, власну структуру, і для того, щоб впливати на суспільство, на владу, повірте, зовсім не обов’язково на кожному кроці кричати, що ти член ОУН. Хто має потенціал впливати, обов’язково знайде можливість. Зміст знайде форму, а от форма без змісту немає сенсу.

Сьогодні відбувається оновлення і модернізація структури, адже справді живемо не в середині минулого, а на початку нового століття. Проте оновлення не повинно призвести до того, щоб під назвою ОУН створили якийсь тимчасовий «проект» з невластивою суттю. Сутність ОУН має бути незмінною. До нас не можна так просто прийти з вулиці, як у шинок, і вийти на вулицю, як із шинку, як в якусь громадську організацію чи партію.

— Недавно ви зустрічалися з Віктором Януковичем. Які маєте враження від розмови й чи зуміє Президент, на ваш погляд, об’єднати українське суспільство?

— Україна має мати українського президента, який у своїх програмах, у своєму баченні, не тільки на словах, а й на ділі демонструватиме, що будує здорову Українську державу, що він українізує Україну. Коли Президент відмовляється від того, що в Україні був Голодомор, коли продовжується політика двомовності, коли український бізнес та економіку передають Росії, коли руйнують українські цінності, коли бачимо знову «наїзди» CБУ на УКУ чи на пресу, коли порушуються людські права, коли через «харківські угоди» Україна втрачає стратегічні здобутки або коли міністр освіти радикально відходить від норм патріотичного українського навчання, коли є грубі порушення Конституції чи у створенні коаліції у ВР, чи в законі про вибори, коли йде політичний, не юридичний процес, щоб відібрати звання Героя України у Cтепана Бандери, — це все веде до деукраїнізації. Президент має бути гарантом Конституції, він має бути першим, який звертає увагу на такі чи інші посягання.

Яка роль діаспори? Як діаспора може включитися в процес українізації і чинити спротив будь-яким посяганням деукраїнізувати Україну? Це були теми наших розмов. Вважаю, що можна писати заяви, але коли є нагода Президентові в очі це сказати, це також важливо. Він повинен відчути, що є інші, протилежні позиції до його програми, що державне будівництво мусить мати український формат, а не залежати від втручань Росії. Думаю, що Президент відчув нашу позицію. Чи буде якась реакція, або зміна в політиці, залежить від нього. Наші цінності були й залишаються незмінними, і ми будемо їх утверджувати й боронити.

Честь України! Готов боронити!

— Яким є ваше бачення ролі націоналістів в українському державотворенні нині з приходом нової влади?

— Сьогодні дуже важливий і відповідальний етап для української нації. Знову на перший план виходить націозахисна функція націоналістів, і роль їх виняткова, оскільки нове старе керівництво держави не здатне будувати українську державність, не здатне об’єднати і відродити націю, забезпечити національну перспективу. Та вони й не ставлять такої мети.

ОУН — це іскра, яка має дати ідею, показати правильний шлях і приклад. Отже, наше завдання — викристалізувати нову еліту, мобілізувати народ, його активну частину, виховувати молодь, згуртувати патріотичні сили, відродити віру і пробудити енергію в народі. Це наше найголовніше завдання сьогодні.