ТОВ «Карпатнафтохім» має намір впровадити проект будівництва розсолопромислу на Верхньострутинському родовищі кам’яної солі для забезпечення сировиною свого виробництва хлору і каустичної соди мембранним методом.

У ході знайомства з публікаціями й дискусіями фахівців із представниками громади села Верхнього Струтина з приводу цього розсолопромислу з’ясувалося, що ще 10 березня 2005 р. було підписано дозвіл на отримання ліцензії на промислову розробку Верхньострутинського родовища. У ньому, зокрема, зазначено: «Враховуючи згоду Верхньострутинської, Ясиновецької сільських рад та керуючись ст. 10 Земельного кодексу України, районна рада вирішила: погодити надання дозволу (ліцензії) ТОВ «Карпат-Полімер» на розробку Верхньострутинського родовища камяної солі на землях Верхньострутинської, Ясиновецької сільських рад та Брошнівського ДЛГ». Зі слів сільського голови Верхнього Струтина Степана Копача, «...вищезгадане рішення Верхньострутинської сільської ради справді було». Але згодом його відмінили і питання будівництва розсолопромислу було знято з порядку денного як таке, що потребує дискусії і додаткового вивчення.

Виникає нині запитання: чому ж не було прийнято виважене, належно аргументоване рішення, а взамін цього навколо будівництва розсолопромислу виникла така соціальна напруга? Чому ж намір ТОВ «Карпатнафтохім», яке надало вичерпне техніко-економічне обррунтування цього будівництва (матеріали ТЕО щодо родовища виконало ДП «Проектний центр» ВАТ «Гірхімпром»), висновки експертизи стосовно цього ТЕО раптом перестали сприймати громади сіл Верхнього і Нижнього Струтина і депутати Рожнятівської районної ради, які сказали «ні» цьому будівництву?

Чому? Чи можна вважати «основним аргументом» громади думку їх депутатів про те, що «кожна людина за Конституцією має право на безпечне життя і жителі села також»? Але ж це не що інше як декларативне, демагогічне гасло радянських партійних ідеологів, а не аргументоване твердження, тому нема потреби на нього посилатися. Тож як геолог із 50-літнім виробничим та науковим стажем хочу акцентувати увагу лише на тих необррунтованих припущеннях геологічного характеру, якими, по суті, залякують людей про «страшні наслідки будівництва та експлуатації розсолопромислу у Верхньому Струтині».

Передусім зупинюся на екологічній проблемі. Не буду торкатися тих екологічних гарантій, які наведено в техніко-економічному обррунтуванні, а саме, що будівництво й експлуатація розсолопромислу не створюватимуть негативного впливу на стан довкілля, про контроль за режимом водовмісних горизонтів розсолодобувної ділянки, яка наповнена прісними водами, що не буде викидів в атмосферу шкідливих забруднювальних речовин від роботи розсолопромислу, та інших типових і обов’язкових вимог до виробничого проекту такого типу. Виділю лише геологічний бік проблеми і ті «аргументи», які лягли в основу настирливого тиражування апріорних негативних тверджень про те, «... що можемо мати екологічну біду в районі» чи «... про можливе екологічне лихо, аж до винищення сіл».

Цитую: «... у випадку форс-мажорних обставин — землетрусу, можливе глобальне витікання розсолів». Так ось, в останні роки карпатські геологи і геофізики дали оцінку сучасної тектонічної активності Карпатського регіону, проведено детальне вивчення сейсмотектонічних умов сейсмогенних зон Карпат. У результаті аналізу в Карпатському регіоні України виділені три сейсмоактивні райони: Закарпаття, Буковина і Передкарпаття. Найактивнішим є Закарпаття з прилеглими до нього територіями східної частини Словаччини та північної частини Румунії. Цей район розташований у межах п’яти-семибальної зони (за 12-бальною шкалою). В Передкарпатті заслуговує на увагу сейсмічність техногенного походження. Такі землетруси фіксуються з 1963 року в районі Тернополя (два-три бали). Але населення відчувало їх лише в епіцентрі й вони були неглибокі (до 10 км). У 1974—1976 рр. у районі м. Долини відбулося декілька таких землетрусів інтенсивністю чотири-шість балів. Їх епіцентри були в межах нафтопромислу. Вважається, що пусковим механізмом стало закачування води у продуктивні пласти. Але ніяких негативних наслідків у регіоні не було зафіксовано. Найсильніші землетруси у Карпатському регіоні зосереджені в Румунії, в зоні Вранча (шість-сім балів). Останні сильні землетруси тут відбулися в 1974, 1986 і 1990 роках. На території Передкарпаття вони проявилися дуже слабо (два-чотири бали). Але за весь час проявів таких землетрусів і в Карпатах, і в Передкарпатті не були «зміщені» гори, не змінювалися русла річок, не відбулося проривів нафти з родовищ на поверхню.
Особливо таким відверто одностороннім і непродуктивним є аргумент про те, що «... є пряма загроза, що річка Чечва може змінити русло, почнеться ерозія ррунту, невідомо як реагуватимуть гори». Українські Карпати геологи вивчають понад 150 років, але ніхто із дослідників жодного разу не навів будь-яких доказів чи прикладів про зміну русел якихось карпатських річок. Щодо ерозії ррунту, то однією з її основних причин було і є, особливо в останні роки, хижацьке вирубування лісів у Карпатах. Не менш негативно впливає на русла річок необмежений і неконтрольований відбір гальки на будови, незадовільні роботи або їх відсутність з берегоукріплення. Щодо вислову «невідомо як реагуватимуть гори», то взагалі незрозуміло, що мав на увазі автор В. Курганський. У чому суть цього «реагування»? Чи воно мало проявитися у рельєфі, будові чи ще якось? Чим міг бути викликаний такий процес? Усе це залишилося поза увагою автора такої фрази.

Так, складчаста структура Карпат, як і інші гірські структури світу, «живе». Одні з них піднімаються, інші розмиваються, опускаються, переміщуються у горизонтальному напрямку. Зокрема, Українські Карпати в різних частинах за останні 20 млн. років піднімалися зі швидкістю від 0,054 до 0,064 мм/рік, а в горизонтальному напрямку насувалися в північно-східному напрямку зі швидкістю від 0,7-0,9 до 3 мм/рік. Як бачимо, це надто мізерні величини, щоб брати їх до уваги і висувати як контраргументи.

Будівництво розсолопромислу не буде негативно впливати і на розробку нафтового родовища через велику різницю в глибинах залягання покладів нафти і пластів кам’яної солі. Поклади нафти розташовані на глибинах 2147-2345 і 2500-2579 м, а найнижча відмітка, на якій зафіксовано підошву продуктивної товщі солі, — 835,5 м. Розробка кам’яної солі за методом підземного вилуговування дозволяє експлуатувати родовище на повну потужність залягання покладів. Глибина свердловини — від 400 до 800 м.

Декларативним є і постулат В. Курганського, а саме: «...на користь того, що з розробкою родовища потрібно ще зачекати, свідчить той факт, що геологічна будова покладів солі надзвичайно складна» і далі: «... пройдуть роки, і наші нащадки, володіючи ефективнішими і безпечнішими технологіями, використають цей скарб». Природно виникає запитання: скільки потрібно ще чекати?
Верхньострутинське родовище, як відомо, було відкрито у 70-х роках минулого століття, себто майже 40 літ тому. Тож скільки ще повинно минути років, щоб цей скарб почав нарешті працювати на благо Української держави, на добро громади? А може вельмишановний пан Курганський вважає, що за ці роки (скільки їх має пройти він не називає) геологічна будова родовища солі стане простішою, ідеальнішою? Але це геологічний процес, а в геології час вимірюється не роками, не десятками років, а десятками мільйонів років.

І ще одне. Цитую з цієї ж публікації: «... можна передбачити, що після вилуговування на території родовища почнуться процеси просідання поверхні, карстоутворення та міграція розсолів». із цим можна було б погодитися, якщо б це «передбачення» мало під собою належне наукове обгрунтування. Але ж його немає.