В Яремчі відбулася міжнародна науково-практична конференція
«Українсько-польські відносини сьогодні: потреба «перезавантаження» чи продовження?», організаторами якої стали Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника і його інститут історії і політології, кафедри міжнародних відносин та історії слов’ян, Центр дослідження Центрально-Східної Європи,  Львівський національний університет ім. І. Франка і його інститут європейської інтеграції, редакція газети «Кур‘єр ўаліцийський» та фонд «Допомога полякам на Сході». Учасником конференції і співголовою секції «Політико-гуманітарний вимір українсько-польських відносин» був надзвичайний і повноважний посол України, професор кафедри міжнародних відносин Прикарпатського національного університету Степан Волковецький. Про перебіг конференції Степан Васильович розповів в інтерв’ю «Галичині».

Насамперед хочу відзначити високий рівень представництва й організації форуму, — сказав С. Волковецький. — У ньому брали участь чи не більше сотні науковців, дипломатів, політиків із двох країн, які не лише досліджують історію наших взаємин і їх розвиток сьогодні, а й визначають їх майбутнє. Наголошу, що в ході конференції, окрім пленарних засідань, діяли секції, зокрема, «Політико-гуманітарний вимір українсько-польських відносин», «З історії українсько-польських відносин XX ст.». Відбувся круглий стіл на тему «Сучасні оцінки «Союзу Підсудський—Петлюра 1920 року», презентація книжки Тадеуша Кшонстка «Польща та Україна у боротьбі за незалежність (1918—1920)». Зрозуміло, були й особисті контакти, розмови, дискусії.

Хочу відмітити високий рівень доповідей, у яких динамічно проаналізовано різні аспекти українсько-польських відносин — політичний, економічний, гуманітарний, міжособистісний та інші. У більшості виступів підкреслювалась необхідність польсько-українського діалогу. Зокрема директор інституту історичних досліджень Львівського національного університету Ярослав Грицак вважає, що ставка наших відносин дуже висока. Вони можуть визначати майбутнє Європи аналогічно до того, як німецько-французькі відносини й порозуміння привели до створення Європейського союзу. Він зазначає, що примирення між Україною та Польщею відбулося. І підтвердженням цьому є спільна молитва на «Цвинтарі орлят» з участю польських та українських Церков. Це форма взаємного вибачення: вибачаю і прошу вибачення. і в цьому напрямі ми повинні йти й активно діяти, в іншому разі нас чекають серйозні загрози.

— І ви як політик і колишній посол теж так вважаєте?

— Так, європейська перспектива для України — поза всяким сумнівом. Варто нагадати про таку деталь, що Єльцин у час підписання Біловезьких угод з певністю говорив, що Україну, мовляв, треба відпустити, бо все одно вона повернеться в лоно Росії. Про це йшлося на конференції як про альтернативу до нашої європейської перспективи. На жаль, сьогодні реалізується сценарій повернення України в лоно російської політики і російських інтересів. На зустрічі підкреслювалось, що Схід дає автократію (Китай, Росія), а Захід — демократію і високий рівень життя. Звісно, ми не можемо довіряти наше майбутнє нинішній владі, керівникам зразка Табачника. Говорилося і про те, що ректори наших ВНЗ, у тому числі Галичини, дуже податливі щодо влади й здають позицію за позицією. Скажімо, Раду ректорів у Львові вже не очолює пан Вакарчук — один із небагатьох, який залишився на патріотичних позиціях.

— Невже все так однозначно у перспективах наших відносин з Польщею?

— У доповідях часто згадувалась концепція Єжи Гедройца, який свого часу обррунтував необхідність для Європи і для Польщі утворення Української незалежної держави. В той же час у багатьох доповідях відмічалось охолодження у відносинах  Польщі та України після зміни керівництва у нашій країні, що мало наслідком переорієнтацію зовнішньої політики України на східного сусіда. Лунали думки й про те, що, якщо основний вектор української політики — східний і якщо Україна більше зацікавлена в Росії, то чому поляки мають бути більшими українцями, ніж самі українці... Наводились приклади, які засвідчують, що новітня Польща та її керівники, зокрема Качинський, були справді провідниками української політики на Заході. У виступах професора Донецького університету Ігоря Тодорова, професорів Прикарпатського університету ігоря Цепенди і Петра Федорчака, посла Петра Сардачука, доцента Степана Кобути й багатьох інших висвітлювались різні аспекти конкретної співпраці між Україною та Польщею, приміром, у навчально-науковій праці. У багатьох виступах констатувалося, що інтерес до України впав після обрання Президентом В. Януковича. і це дуже тривожно, бо хто ж тоді у світі сприйматиме нас з такою малоросійською зовнішньою політикою?

 — Як на вашу думку: чи переважить інтерес Польщі до Росії за рахунок відносин з Україною?

— Однозначної відповіді немає, однак справа Закаєва засвідчує, що Польща сповідує демократію та європейські цінності й не збирається «лягати під Росію», підпорядковуватися її імперським інтересам.

— Пане Степане, якою була тема вашого виступу?

— Я аналізував спільність інтересів України й Польщі у країнах Південного Кавказу, оскільки працював послом у Грузії та Азербайджані і вивчив там ситуацію. І це може бути ще однією формою нашої співпраці в інтересах обох народів. Навів приклад реалізації проекту транспортування каспійської нафти через територію Азербайджану, Грузії та України до Польщі (Баку—Тбілісі—Одеса—Броди—Гданськ), що дозволить уникнути енергетичної залежності наших країн, а найперше — України. Перспективним є і проект транспортування газу згаданим маршрутом. Спільність інтересів виявляється і в політичній сфері. Україна і Польща зацікавлені в демократичному розвиткові країн Південного Кавказу і мають однакову оцінку проблем цих країн (Абхазія і Південна Осетія — в  Грузії, Карабах — у відносинах Азербайджану і Вірменії).  Позиція України в цих країнах, особливо в Грузії, сильніша, зате у взаєминах із представниками Європи поляки активніші. і це ще один із прикладів тих ресурсів, які маємо використати в українсько-польських відносинах на перспективу.

— Чи були ви згідні з усіма оцінками, які дано на цьому дискусійному форумі?

— Ні. Я виступив проти радикальних оцінок волинської трагедії та інших сумних сторінок в українсько-польських відносинах. Зокрема, запропонував і рекомендував вилучити з наукового вжитку термін «волинська різня», яким послуговувався дехто з учасників конференції, як формулювання, що принижує і українців, і поляків. Натомість запропонував вживати термін «конфлікт» чи якийсь інший, прийнятний у міжнародній практиці. При цьому посилався на трагедії, які були на Південному Кавказі і які не менш трагічні для тамтешніх народів, але подібних до цього формулювань там не вживають. Викликало заперечення і те, що деякі наші науковці повторюють антиукраїнську риторику польських радикалів. Зокрема професор Верстюк, який, до речі, є заступником директора інституту національної пам’яті України, стверджував, що «на совісті Богдана Хмельницького не менше жертв, ніж на совісті Степана Бандери». Уже звідси можна виснувати, яку історичну пам‘ять зберігає ця інституція нашої держави.

— Які загальні висновки ви можете зробити, підсумовуючи нашу розмову?

— Важливо, що більшість учасників зійшлася на думці, що потрібно продовжити українсько-польський діалог, наповнюючи його новим позитивним змістом, незважаючи на нову політичну кон’юнктуру, яка є нині в Україні. Історія свідчить, що вона — тимчасова й обов‘язково настануть нові часи. Такі дискусії, які відбулися в Яремчі, дуже корисні для осмислення і зміцнення довіри між українським і польським народами. Водночас виникає запитання: а що з іншими сусідами, зокрема з Росією, у нас немає розбіжностей? Може, нарешті наші відносини з північним сусідом теж треба глибоко аналізувати й осмислювати по-новому... Але на все свій час.